Історія рідного краю: Зельцький (Мангеймський, Фрідріх-енгельсівський) німецький національний район

 

Вже декілька десятиліть поспіль в Україні залишається актуальним адміністративно-територіальна реформа. А що ми пам’ятаємо з історії адміністративно-територіального поділу нашого краю, як формувались територія сучасної Роздільнянщини, зокрема, її південна та південно-західна частина? Чим жило місцеве населення на цій землі?

З 1923 по 1939 роки ці землі були частиною Зельцького (Мангеймського, Фрідріх-Енгельсівського) німецького національного району, який об’єднував населені пункти німців-колоністів, які проживали в цій місцевості з початку XIX ст. Слід звернути увагу, що до його складу також увійшли землі північної частини сучасної Біляївщини.

Мангеймський район з’явився у складі Одеської округи Української СРР 1923 року на хвилі загальнорадянської політики «коренізаціі», яка мала на меті згладити протиріччя між центральною владою та неросійським населенням на місцях. Центром нового району було обрано село Мангейм (зараз – с. Кам’янка Біляївського району). У 1926 році він був перейменований на Фрідріх-Енгельсовський район, на честь Фрідріха Енгельса – німецького філософа та економіста. В цей час район складався з таких сільських рад: Амбросіївська (Жовтнева), Баденська, Вигодянська, Ексаревська, Ельзаська, Зельцька, Кандельська, Мангеймська, Одрадовська, Секретарська, Страсбургська. Багато з цих назв вже давно зникли з карти області (Баден – с. Очеретівка, тепер частина с. Кучурган; Ексаревка – частина с. Василівка Біляївського ррайону; Жовтень – пізніше Червоний Жовтень, нині в складі с. Важне Березанської сільради Біляївського району; Ельзас – с. Щербанка; Зельц – смт Лиманське; Кандель – с. Рибальське, тепер частина смт Лиманське; Страсбург – с. Кучурган). Слід зауважити, що на хвилі політики «коренізаціі» поселенням були повернуті німецькі назви, які в 1914 році, на хвилі антинімецьких настроїв у Російській імперії, пов’язаних з Першою світовою війною, замінювались на російські (Зельц – Успенське, Кандель – Благословенна, Баден – Благодатне, Страсбург – Кучурган, Ельзас – Щербанка, Мангейм – Барабой тощо). Мабуть, єдиним винятком було село Секретарівка, якому не повернули його попередню назву – Георгієнталь.

В 1923 році на хвилі НЕПу заможні селяни почали розширювати свої господарства, наймати для праці незаможників. В ці часи базару в Зельцах було більше 100 років. Мангеймський райвиконком зробив спробу частково перевести зельцький базар до Страсбургу. Так з’являється основа сучасного Кучурганського базару. Через деякий час базар у Страсбургу розширився у 4 рази, а в Зельцах – зменшився у 10. Ймовірно це пов’язано було з близькістю до Страсбургу залізниці та автодоріг. Слід зазначити, що жителі району також торгували на ринках Одеси, переважно овочами. Не дивлячись на це, основою економіки району залишалось сільське господарство.

Чи стало населення повністю лояльним до радянської влади внаслідок політики «коренізаціі»? В ніч з 30 квітня на 1 травня 1925 року в центрі району – Мангеймі – стався такий випадок. Невідомими був зірваний портрет Леніна з пам’ятника, який був встановлений на його честь. Святкування 1 Травня було зірвано. Першопочатково було встановлено, що зірвали портрет 2-3 людини віком 17-19 років.

На 1926 рік у районі проживало 20875 осіб (69,32 % – німці, 24,2 % – українці, 2,6 % – євреї, 2,25 % – росіяни, 1,33 % – молдовани, 0,3 % – інші національності). Під час розселення безземельних та малоземельних селян на 1928 рік у районі було засновано п’ять нових населених пунктів. У районі світло було відсутнє. Люди користувались керосиновими лампами. Населення активно слідкувало за Кучурганським водоймищем – чистили від намулу та очерету. Були постійними повені з боку водойми, що призводило до затоплення вулиць, які були близькі до узбережжя.

В 1930 році у зв’язку з боротьбою проти малярії на півдні УРСР, в районі почались профілактичні заходи – обходили кожен двір, незалежно від віку всім давали таблетки хініну, які потрібно було проковтнути та запити перед лікарями.

У 1930 році в районі активніше почала проводитись політика «розкуркулення» заможних селян. Часті були випадки, коли «розкуркулювали» сім’ї середніх достатків, переважно це траплялось через те, що представники влади на місцях зводили власні рахунки. В свою чергу, такі випадки породжували думки серед селян Зельц, Бадену, Страсбургу та інших, мовляв, коли розкуркулять куркулів перейдуть до середняків. Не слід вважати, що всі бідняки хотіли брати участь у розкуркуленні заможних селян. Так, член Фрідріх-Енгельсовського райвиконкому Левченко казала: «Навіщо розкуркулювати міцних господарів, що їм тепер залишається робити, хіба вони винні, що раніше були інші закони, що можна придбати». В березні 1930 р. в Канделі, Зельцах, Ельзасі, переважно жінки, забрали зі створеного колгоспу худобу та повернули її розкуркуленим, а в сільрадах знищили портрети комуністичних діячів та транспаранти. Середняки розділились на дві частини: одні вважали, що потрібно все зробити, аби їх не чіпали, а інші, після призупинення колективізації, вважали, що вона тепер повністю зупинилась, бо влада боїться селянського повстання.

Через скрутне життя заможні селяни с. Ельзас намагались продати своє майно та створити групи подібних відчайдух для еміграції до Америки. Але влада вирішила це питання по іншому. В лютому 1930 року починаються виселення куркулів з місць постійного проживання до Сибіру. Для цього вночі використовували залізницю, зокрема, спеціально відведені залізничні стації. У Фрідріх-Енгельсовському районі такою була – ст. Єреміївка.

В 1930 році ліквідовано Одеську округу, і Фрідріх-Енгельсовський район перейшов у пряму підпорядкованість Харкову. У 1931 році він змінює назву на Зельцький район у зв’язку з перенесенням центру до с. Зельц.

Разом з цим, зменшується територія адміністративно-територіальної одиниці звузилась до таких сільських рад: Баденська, Ельзаська, Зельцька, Кандельська, Мангеймська, Секретарська, Страсбургська.

Голодомор 1932-1933 років не оминув і населені пункти Зельцького німецького національного району.

На «чорну дошку» потрапило с. Страсбург (колгосп «Наше хазяйство»). Заносили на цю дошку населені пункти, які чинили опір примусовій колективізації, повному вилученню харчової продукції, яке призводило до масової смертності від голоду. Потрапляння на «чорну дошку» означало блокаду та терор голодом цивільного населення.

В 1937 році знову піднімається хвиля репресій. Обком КП(б)У намітив виселити з Зельцького району 1800 сімей контрреволюційних елементів. Ширилась думка, що вони є представниками пронімецьких «фашистских групп», що спираються на церковний актив, людей, які брали участь у повстанні 1919 року, а також сімей репресованих і тих куркулів, хто втік з місць виселення. Вина багатьох церковних пасторів та прихожан полягала у тому, що вони через німецьке консульство в Одесі передавали списки злиденних односельців, щоб через деякий час отримати для них допомогу від закордонних комітетів допомоги голодуючим і нужденним німцям. Радянська влада вважала, що подібними діями її громадяни «обмовляли та викривляли положення в СРСР».

На вересень 1937 року в районі було заарештовано 300 «активных членов фашистского подполья» та «троцкистов», серед них: завідуючий Зельцьким районним відділом освіти Ф.В. Забігал (розстріляний), інспектори Г.І. Баудер (розстріляний), Г.І. Штейнбах (розстріляний), інструктор Ф.Ф. Ідт (розстріляний), а також 19 директорів німецьких шкіл та понад 50 освітян. Були «обнаружены шпионы»: секретар райкому КП(Б)У, райкому ЛКСМУ, голова райвиконкому тощо. Відбувається фабрикація «Баденської справи» – репресовано 338 жителів с. Баден. Багатьох було розстріляно, а решта отримала тривалі строки каторжних робіт, з яких майже ніхто не повернувся. «Законності» звинувачень відносно репресованих мали надавати «річні» свідки, якими були люди, що давали свідчення, переважно стандартні, на будь-якого звинуваченого, незалежно від місця проживання. Відомо, що в Зельцькому РВ НКВС були штатні («річні») свідки: Аксман (голова Страсбургської сільради), Масинін – працівник з с. Баден, Ріхтер – голова колгоспу в с. Кандель, Вайхель, Шмідт та ін.

Процес над шкідниками у тваринництві, який прокотився Одеською областю, також зачепив і Зельцький район. 17 жовтня в Зельцах відбувся третій процес з чотирьох по цій справі. Під суд підпали колишній ветлікар, два ветфельдшери та голова колгоспу.

Для покращення ведення інформаційної пропаганди, на 1938 рік планувалось розширення районного радіовузла (з 50 до 250 точок). У 1930-1939 роках 15 разів на місяць виходить районна газета «Kollektivwirtschaft».

Не залишає влада осторонь і кірхи. На 1937 рік для переобладнання однієї з них під клуб було витрачено 30 тисяч рублів. І це лише трохи менше половини потрібних коштів, тому що планувалось на неї витратити ще 40 тисяч рублів. Слід зазначити, що в цей час на території Зельцького району існувало шість закритих кірх – дві зовсім не використовувались, а чотири були переобладнані під клуби. Щоб переобладнати закриті кірхи під колбуди, потрібно було виділити 20 тисяч рублів. Ще в 1934 році закрили Собор Успіня Пресвятої Богородиці у Зельцах. 12-метровий образ Матері Божої Марії звергли з фронтону та заховали у сарай, а пізніше почали рубати його на дрова. Через те, що образ був з твердого дерева, його відправили на пилораму. В топку пішли також картини, які прикрашали колони храму.

Починаючи з 1937 року, радянська влада згортає «коренізацію» і повертається до русифікації. В цей час обком КП(б)У ставить перед ЦК КП(б)У питання про часткову зміну кордонів національних німецьких районів, щоб зробити їх за національним складом українсько-німецькими районами. Пропонувалось приєднати до Зельцького району Жовтневу та Мар’янівську сільські ради Роздільнянського району та село Градениці Біляївського району.

В травні 1938 року намічається реорганізація німецьких національних шкіл. Зельцьку та Ельзаську німецькі середні школи реорганізували у російську; Кандельську, Страсбургську, Баденську та Мангеймську німецьку неповні середні – в російські; Секретарську німецьку неповну середню – в українську; К.-Лібкнехтівську, Н. Зельцьку, Мільярдівську німецькі початкові школи – в російські; Кагарлицьку та Кіровську німецькі початкові школи – в українські.

7 квітня 1939 року Зельцький німецький національний район був ліквідований. Більшу його частину з населенням у 12830 осіб було приєднано до Роздільнянського району (Баденська сільрада – 1972 осіб, Ельзаська – 2750 осіб, Зельцська – 3023 осіб, Кандельська – 2973 осіб; Страсбургська сільрада– 2112 осіб), а решту – до Біляївського району (Мангеймська сільрада – 1639 осіб та Секретарська сільрада – 936 осіб). Приєднавши ці території, Роздільнянський район отримав: Зельцьку МТС, 10 сільськогосподарських артілей, один рибколгосп, дві промислові артілі – будівельну та трикотажну.

Артем Просянюк,

вчитель історії Кучурганської ЗОШ ім. П.М. Каплуна, учасник проекту «Краевед» (http://kraeved.od.ua).

Максим Парастюк, випускник Кучурганської ЗОШ ім. П.М. Каплуна.

 

Використані джерела та література:

Буковский В. Я. Горькая правда. Ч. 2. – Одеса: Астропринт, 2006.

Клюєнко Д. М., Фурсенко Л. І. Репресивна політика сталінізму: Архівні документи свідчать. – Одеса: Астропринт, 2006.

Колпаков В. 100 выдающихся раздельнянцев. Книга первая. – Раздельная, 2012.

Лиценбергер О. А. Евангелическо-лютеранская церков и Советское государство. – М.: «Готика», 1999.

Немцы России: населённые пункты и места поселения: энциклопедический словарь. – М.: «Эрн», 2006.

Папакін Г. «Чорні дошки» Голодомору – економічний метод знищення громадян УРСР (СПИСОК) [Електронний ресурс] // Історична правда. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/research/2010/11/27/6591/

Реабілітовані історією. Одеська область: Книга перша. – Одеса: АТ «ПЛАСКЕ», 2010.

Ченцов В. В. Трагические судьбы. Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920-е – 1930-е годы. – М.: «Готика», 1998.