Щорічно в четверту суботу листопада в Україні відзначають День пам’яті жертв Голодоморів
В 1932–1933 роках керівництво Радянського Союзу, маючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували країни світу, часто — за сприянням українців-емігрантів. У самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору — жодних публічних розмов, жодного вшанування пам’яті невинно вбитих.
Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору. Силу цьому процесу дали люди, які, попри на офіційне замовчування з боку режиму, завжди пам’ятали, що зробили з українською нацією на початку 1930-х. А також завдяки українцям та всім, хто їх підтримував, тим, хто за межами СРСР зберігав пам’ять про Голодомор та передавав її своїм дітям від 1933 року до сьогодні.
До Дня пам’яті жертв Голодомору Український інститут національної пам’яті ініціював акцію «Пам’ятай про жертв Голодомору. Підтримуй тих, хто бореться за Україну». Символом акції стала окопна свічка, адже живий вогонь – це символ пам’яті, це тепло, це надія. У цей день українці запалили свічку пам’яті за вбитими голодом, передаючи її тепло тим, хто нині бореться, аби більше цього ніколи не сталось.
Сьогодні в Роздільній до Дня пам’яті жертв Голодоморів відбувся мітинг-реквієм «Збережи пам’ять». У міському парку лунала аудіодобірка зі стрічки Ігоря Кобріна «Хлібна гільйотина», створений на документальному матеріалі, де було розкрито причини, перебіг і масштаби цього страхітливого явища новітньої історії. Протягом тижня, з 22 по 29 листопада, діятиме виставка «Розсекречена пам’ять».
Мітинг розпочався у фойє Палацу культури з виступів керівників району та міста, які наголосили на необхідності збереження пам’яті про жертв Голодоморів, аби не допустити подібного в майбутньому. Геноцид українського народу триває й зараз, в умовах повномасштабної війни з росією, яка намагається знищити українців, вбиваючи наших доблесних воїнів та мирне населення, бомблячи об’єкти інфраструктури. Наша нація багато пережила на своєму шляху, переживе і цю наволоч…
Далі колона небайдужих громадян міста з лампадками вирушила до пам’ятного знаку жертвам Голодоморів, до підніжжя якого поклали символічні букети колосків та лампадки.
Голод лютує на зжатій стерні:
«Подайте, – просила, – водички мені!».
Та мати не чула, безсила була.
В очах запеклася прощальна сльоза.
О, Боже, уже догорає свіча,
Невже не почує ніхто?
Згаряча хотіла на ноги піднятись, та ні,
Вони дотлівали на лаві самі.
Рука силоміць за подушку взялася,
Зернинка до рук вже сама потяглася.
Прихована батьком, одненька була.
«Візьміть, мамо рідна, -і їй простягла.
Чи дасть коли відповідь хтось за оце.
Вже смерть загляда обом їм в лице.
«А хто ж поховає нас, мамо, скажіть,
Як кожен помре, тільки прошу, не спіть!»
О, Боже, в очах засвітились свічки,
Померлі на себе вдягали вінки…
Зібрали врожай, а Вкраїна вмирала.
Всіх винних у цьому навік проклинала.
Ольга Топіха
