ЯК В ОДНІЙ ЖІНЦІ ПОЄДНУЄТЬСЯ ВЧИТЕЛЬКА, ФЕРМЕРКА ТА МАНІКЮРНИЦЯ
Катерина Михайлова, мешканка Калантаївки, – людина із сильним характером, рішуча і цілеспрямована. Будучи фермеркою з досвідом, почувається впевнено за кермом трактора, комбайна і вантажівки, а тепер мріє опанувати ще й навички водіння фури. Вона й у дитинстві була активною: бралася за всілякі справи, і все в неї виходило.
– У школі мені дуже подобалась фізкультура, а ще більше – наш учитель. Мені імпонувало, як він поводився з нами, учнями, як викладав свій предмет. Саме тоді я вирішила, що стану вчителем фізкультури, – розповідає пані Катерина.
Тож після закінчення Буцинівської школи вона вступила до педагогічного університету на факультет фізичного виховання. А після закінчення вишу розпочала свою вчительську кар’єру в Роздільнянській школі № 4 і працювала там до одруження. Родина оселилася у Калантаївці, а молода вчителька влаштувалася на роботу в Калантаївську школу за своєю спеціальністю.
У селі разом з чоловіком Олександром почали розвивати свій агробізнес, обробляючи власні землі. І це триває вже 19 років. Катерина цікавилась усім: їздила з чоловіком на поля, сідала поруч у трактор чи комбайн, вникала в усі тонкощі сільгоспвиробництва, якщо було щось незрозуміло, запитувала у чоловіка.
– Тяжко було ставати в бізнесі на ноги в ті часи: маленька дитина на руках (саме тоді народився наш первісток), необхідно було брати кредити на сільгосптехніку, вкладати кошти у розвиток своєї справи тощо. Все це так затягнуло, що зупинитися вже ми не могли. З часом відчули, що наш фінансовий стан поліпшився. З’явилася можливість купувати більш сучасну техніку замість старої, з якою починали свій нелегкий шлях в агробізнесі. Всі рішення приймали разом: сіємо чи не сіємо, вносимо добрива чи не вносимо, веземо зерно в порт чи не веземо, – згадує початок шляху в сільському господарстві пані Катерина.
Згодом, йдучи в ногу з часом, вчителька фізкультури перекваліфікувалася на вчительку інформатики, бо з’явився попит на цю професію. Але поєднувати сільгосппрацю з вчительською ставало все складніше. Та й трьом дітям також треба було приділяти час. Тоді пані Катерина віддала свої години з інформатики колезі, а сама залишилась на посаді заступниці директора з виховної роботи.
Відтоді почала брати участь у всіх сільгоспопераціях, починаючи від посівної і до збирання врожаю. Сідала за кермо трактора з сівалкою і разом з чоловіком засівали поля, освоїла правила водіння вантажівки, возила обіди на поля, коли залучали найманих працівників, керувала комбайном під час збирання врожаю. Бо, як зазначила наша співрозмовниця, щоб знайти когось на допомогу в селі, треба пів світу обійти.
– Я не вважаю сільгосппрацю важкою, бо за ці роки втягнулася, ніколи не поділяла роботу на жіночу і чоловічу. Якщо мені це подобається, то я буду цим займатися, незважаючи ні на кого і ні на що. Хоча в нашому регіоні не часто зустрінеш жінку за кермом трактора чи комбайна на полі. Пам’ятаю, якось поїхали по зерно на склад у Буцинівку, а звідти, щоб не йти пішки, вперше сіла за кермо ГАЗ-53. Хоча й лячно було, але поїхала. Тепер мрію і сподіваюсь, що опаную водіння фури. Впевнена, що там немає нічого важкого, тож треба спробувати і все обов’язково вийде, – зазначила пані Катерина.
Через війну Катерині Михайловій довелося самій займатися агробізнесом, бо чоловіка наразі немає поруч. Але їй активно допомагає 18-річний старший син, який навчається в університеті. Він з дитинства разом з батьками виїжджав у поле, поступово навчився керувати технікою. І зараз бере участь у всіх сільгоспроботах. А пані Катерина, маючи таку підтримку, не падає духом, адже, за її словами, сільгосптоваровиробникам не можна покладатися на погоду, а все інше в їхніх руках.
А з яким ентузіазмом вона продемонструвала нам зелені сходи ріпаку, який посіяла на свій день народження, 16 серпня.
– Відчуваєте, як пахне капустою? Саме цей ріпак ми посіяли на мій день народження. Весь день провели на полі. Втомлені, але задоволені роботою, ввечері повернулись додому. Я дуже задоволена, що зробила це в день народження, адже щоразу приїжджаю сюди і радію цим паросткам, які на сьогоднішній день – на середину листопада – виглядають шикарно, – з гордістю говорить наша співрозмовниця.
На жаль, озимина засіяна пані Катериною, дала лише 20 відсотків сходів, завадило спекотне літо та відсутність дощів. Але зараз, після дощів, сподівається наша героїня, справа зрушить з місця. Навіть не сподівається, а переконана.
І хоча при двох видах діяльності важко знайти вільний час, пані Катерина вже рік самотужки займається манікюром та педикюром. Мріє закінчити відповідні курси, щоб надавати послуги не лише рідним. А поки що тренується на сестрі, яка, до речі, час від часу допомагає на полі. Це такий своєрідний відпочинок для тіла та нервової системи, за словами героїні нашої оповіді.
– А результатом цієї важкої праці є все, що маємо, навіть не встигли і втомитися за 19 років нашого агробізнесу. Нічого неможливого немає! Головне – не падати духом і все у вас вийде! –переконана пані Катерина.
Наталія БУКОВСЬКА
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
