Кваліфікованої медичної допомоги часом потребують не тільки люди, а й тварини. В такому разі на допомогу приходять спеціалісти дуже шляхетної й доброї професії – лікарі ветеринарної медицини або ветеринари. Їхня праця нелегка, адже чотирилапі чи пернаті пацієнти не можуть розповісти, що й де болить, та й слів вдячності від них годі чекати. Тому займатися цією роботою можуть тільки ті, хто по-справжньому любить тварин, а також володіє талантом спілкування з ними.
Саме такою людиною був Павло Якович Григорук – наш колега, наш наставник, відомий у районі лікар-епізоотолог. На жаль, третього листопада перестало битися серце цієї чудової людини. Пішов у Вічність, залишивши після себе приємні спогади як серед рідних та близьких людей, так і серед колег.
Народився Павло Якович 1 січня 1938 року на Одещині в м. Саврань. Навчався в Савранській середній школі. Відслужив в армії. Після служби пропрацював рік лаборантом у рідній школі. У 1961 році став студентом Одеського сільськогосподарського інституту, по закінченні якого отримав диплом ветеринарного лікаря.
У 1967 році влаштувався на роботу головним ветлікарем колгоспу ім. Фрунзе на Роздільнянщині. З 1970 по 1972 роки працював заступником голови колгоспу ім. Фрунзе, з 1972 по 1980 роки – ветеринарним лікарем цього ж підприємства. З 1980 по 1982 роки був заступником голови колгоспу «Перемога», з 1982 по 1987 роки – очолював колгосп «Перемога». Згодом з 1987 по 1988 роки знову працював заступником голови колгоспу ім. Фрунзе. Два роки був ветеринарним лікарем-епізоотологом Велізаровської дільничної ветеринарної лікарні. З 1990 по 2002 роки працював начальником протиепізоотичного загону районної ветеринарної служби. У 2002 році переведений на посаду провідного лікаря-епізоотолога. Саме як епізоотолог Павло Якович зарекомендував себе з найкращого боку. Цією справою він займався аж до 2013 року.
З тлумачного словника дізнаємось, що лікар-епізоотолог – це ветеринарний фахівець, який забезпечує благополуччя довіреного йому господарства шляхом вивчення причин і умов виникнення та розповсюдження заразних хвороб тварин, організації суворого контролю за проведенням заходів профілактики боротьби з ними. За цим тлумаченням стоять недоспані ночі, велика кількість виїздів до хворих тварин, велика кількість щеплень проти заразних хвороб, велика кількість врятованих тварин, які не можуть озвучити скарги, не скажуть, де боляче і що їх турбує. Крім відмінних знань, пам’яті і мислення, справжній ветеринар володіє інтуїцією, яка допомагає йому у спілкування із братами нашими меншими.
Разом з дружиною Інною Анатоліївною виховали двох прекрасних дітей – дочку Людмилу та сина Сергія, підростають онуки Василь та Євгеній. На жаль, дружина з сином теж померли. Пам’ять про батька, дідуся назавжди залишиться в серцях рідних і близьких.
Друзі, колеги по ветеринарній службі щиро сумують з приводу смерті Павла Яковича Григорука і висловлюють глибокі співчуття рідним і близьким покійного. Царство Небесне чудовій людині і світла пам’ять.
З сумом – колективи Роздільнянського районного управління ГУ ДПСС в Одеській області, Роздільнянської районної лікарні ветмедицини, Роздільнянської дільничної лікарні ветмедицини
