Рік тому, 24 червня, у самому розпалі творчого життя передчасно перестало битися щире, відверте, людяне і надзвичайно добре серце прекрасної Людини – нашого найталановитішого колеги та справжнього друга Валентина ЩЕГЛЕНКА.
Він усією душею і серцем любив Україну та був справжнім патріотом. Завжди слідкував за подіями в
державі, у світі та неабияк мріяв, щоб в Україні нарешті настав мир та спокій. Всім своїм щирим серцем сприймав Валентин Петрович кожну розповідь про людину. Зустрічаючись із героєм майбутнього матеріалу, талановитий журналіст завжди знаходив щось особливе, щось, що могло здивувати навіть самого героя. Ми вдячні долі, що звела наш редакційний колектив
з такою прекрасною людиною. Багато наших читачів і просто мешканців Роздільнянщини зустрічались з журналістом, ставали героями його нарисів, що, як правило, розміщувались на цілу газетну полосу. «Коли я пишу, для мене найважче – зупинитися», – так пояснював досвідчений журналіст Валентин Петрович.
…І ось вже ми, ті, хто зовсім нещодавно питав поради у метра журналістики, добрим словом згадуємо нашого друга, шукаємо слова, щоб передати той невимовний біль втрати, раптової та шокуючої. Минув рік, як ми не чуємо такого тоді звичного:
“Привіт, друже!”… Але ці слова, цей голос у серцях наших житиме вічно, як і чиста, світла пам’ять про Валентина Петровича.
Вкотре висловлюємо щирі співчуття дружині Любові Щегленко, донечці Наталі та її родині.
З сумом та доброю пам’яттю про друга колектив редакції газети «Вперед»
