Немов війну, ми згадуєм той день

26 квітня 1986 року… Саме тоді стався вибух на Чорнобильській АЕС. Щороку в цей день згадують про аварію на ЧАЕС. Але скільки життів забрав Чорнобиль? Тисячі, мільйони, а може значно більше? Скільки часу ще буде нагадувати про себе Чорнобиль?

З цього приводу в Кучурганській бібліотеці була проведена бесіда з учнями 5-9 класів. Діти дізналися багато пізнавального про те, що може накоїти таке лихо, як аварія на ЧАЕС. І найстрашніше те, що наслідки трагедії ми будемо відчувати довгі роки. Страшним лихом для українського народу стала та аварія. Це сотні і тисячі хворих і калік, села і міста, які аж «світяться» від радіонуклідів, радіаційний фон у деяких місцях у десятки разів перевищує допустимі норми. Забруднені всі райони, куди тільки сягнула чорна хмара чорнобильського лиха.

Незважаючи на ризик, тисячі ліквідаторів добровільно пішли зупинити це жахіття, яке могло вбити весь народ України. Людські життя вкорочувалися за лічені хвилини через перебування у зоні забруднення.

Учні: Дар’я Прислупська, Софія Кліменко читали дітям провість «Чорнобиль – трава гірка» Леоніда Даєна. Ця повість дуже пізнавальна. Поліна Агакішиєва, Каріна Іванова, Віка Іванова, Ольга Вакаренко, Олексій Савочка, Вікторія Савочка, Іван Мельник, Наталя Басс, Давид Таранцев, Олена Деркоченко та інші учні слухали.

– Як же можна нам урятуватись від наслідків цієї аварії? – запитав у мене один із учнів.

На це запитання, на жаль, у мене відповіді немає, аби відповісти цій дитині… Нині поля і луки, ліси і озера, річки і ставки поблизу Чорнобиля уражені тяжкою невидимою хворобою, яка залишиться незагоєною виразкою на лоні природи, закарбується в серцях тих, хто покинув рідну домівку, обжиті місця, могили своїх батьків.  Радіація забруднила велику територію і тепер там завмерло життя. Там не граються діти, не випасається худоба, навіть птахи не співають своїх пісень. Це лихо нам було Божою караю, за безжальне знущання з природи.

Ми, діти України, її майбутнє залежить від нас. Тож, давайте люди будемо оздоровляти, очищати від отрути нашу рідненьку землю.

Немов війну, ми згадуєм той день,

Немов чуму, що поповзла землею

Й не зупиняється ні уночі, ні вдень,

Ніхто не видумав ще зброї проти неї.

Слова ці знають і старі, й малі;

«Чорнобиль», «радіація» і «зона»,

Та ще страшніші їхні похідні

І «рак», й «рачиця», «лімфи» й «аденома».

Вмирають люди, пусткою стають

Колись життям наповнені оселі…

Кому в майбутньому історики «пришиють»

Цей геноцид українських поселень?!

Надія ТАРАНЦЕВА,

бібліотекар Кучурганської сільської бібліотеки.

 

Коментарі

Залиште свій коментар