Чому ім’я українця занесено до Зали слави космонавтики в США

Полтавський Ікар

Чи знаєте ви, що американці злітали на Місяць, скориставшись теорією траси українського дослідника ракетної техніки Юрія Кондратюка? Нагадаємо, це сталося 16 липня 1969 року о 20 годині 14 хвилин 42 секунди за Грінвичем, коли модулі космічного корабля «Аполлон-11» вперше в історії людства сів на поверхню Місяця в районі Моря Спокою. Американський астронавт Ніл Армстронг, ступивши на місячну поверхню, сказав: «Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства”.

Ми, українці, маємо пишатися, що внесок у це епохальне досягнення зробив і наш співвітчизник. Цей факт давно визнали американці. Джон Хуболт, котрий очолював групу фахівців НАСА, яка готувала проект висадки людей на Місяць, зізнався, що ідею цієї операції вони запозичили з праці Юрія Кондратюка «Завоювання космічних просторів», виданої окремою книжкою ще у 1929 році. В ній автор дослідив потенційні способи мандрівок за межі Землі, вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступеневих ракет, обґрунтував доцільність проміжних баз під час польотів, використання сонячної енергії космічними апаратами та розглянув інші питання. У тій же праці він прорахував трасу для ракети на Місяць, виклав сміливу ідею польоту зі стиковкою і розстиковкою корабля з місячним модулем, призначеним для посадки на поверхню Місяця і його старту потім у зворотному напрямку. Варіант Кондратюка виявився найнадійнішим і найекономічнішим з усіх інших, які були представлені американськими вченими на проведений перед тим конкурс.

Коли Джон Хуболт довідався про те, що радянський уряд ігнорував Кондратюка і той загинув у безвісності, скрушно мовив: «Боже мій!».

Ім’я Юрія Кондратюка занесено до Зали слави космонавтики в США.

Лихо з розуму

Життя Юрія Кондратюка склалося так, що замість торування доріг у зоряні світи йому довелося займатися прозаїчними справами – працював вантажником, електриком, кустарем-слюсарем, репетитором, інженером-проектантом. Саме на проектувальному поприщі трапилася з ним халепа, яку інакше не назвеш, як лихо з розуму. Беручись за кожен проект з новаторським підходом, він у 1930 році збудував унікальний – без жодного цвяха – елеватор на 10 тисяч тонн зерна. Здавалося б, цією розробкою слід було знову справедливо пишатися, по-перше, за творчий вияв думки, по-друге, за економію не однієї тонни цвяхів. Але ті цвяхи й призвели до біди. Заздрісники одразу настрочили донос у «прихованій диверсії», мовляв, він зумисне збудував елеватор без цвяхів, аби стратегічний об’єкт швидше розвалився. За свідченнями очевидців, той елеватор стоїть й досі, але тоді ніхто особливо не розбирався в його надійності. Кондратюка заарештували і запроторили за грати на три роки.

Ув’язнення він відбував у так званій «шарашці» – Новосибірському спецбюро № 14 з проектування вугільних підприємств. І тільки втручання наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе допомогло Кондратюку вийти на волю раніше строку. Але це вже інша історія.

Юрій Кондратюк міг би отримати Ленінську премію, але…

У травні 1932 року талановитого інженера запросили взяти участь у конкурсі на кращий проект потужної вітряної електростанції в Криму, який проходив за участю Серго Орджонікідзе. І Кондратюк переміг, і в 1934-1938 роках керував проектуванням цієї споруди.

Це була б грандіозна будова. По-перше, надзвичайно потужною для таких споруд – на 12 тисяч кВт у той час, як за рубежем аналоги обмежувалися сотнею. По-друге, Кондратюк розробив небачений доти спосіб закріплення височезної щогли для вітряків.

Але в 1937 році в обстановці масових репресій нарком, відчувши, що проти нього посилено копають, приставив до скроні дуло револьвера і застрелився. Та куля поставила хрест й на унікальній електростанції. Після самогубства Орджонікідзе Кондратюка захищати стало нікому, його звинуватили в гігантоманії, а будівництво станції припинили.

Однак, сама розробка українського інженера не зникла. Вона успішно була використана при зведенні Останкінської телевежі в Москві, яка є однією з найвищих архітектурних споруд у світі (545,1 м). Її використав учень Кондратюка (коли його вже не було на цьому світі) Микола Нікітін, який за цей проект у 1970 році отримав Ленінську премію. Якщо колись доля занесе вас до відомого ресторану «Сьоме небо», влаштованого на телевежі, не забудьте згадати про цей факт.

Чому Юрія Кондратюка інколи називають іншим іменем

9 червня 1897 року в Полтаві народився Олександр Гнатович Шаргей. Його батьки – Гнат Венедиктович та Людмила Львівна – були людьми, які з молодих літ увібрали в себе революційні настрої. За це вони були піддані утискам. Батька виключили з Київського університету, правда, згодом він вступив на літературний факультет Петербурзького вищого освітнього закладу. А матір заарештували. У в’язниці вона, вже будучи вагітною другою дитиною, захворіла і у безнадійному стані потрапила до психлікарні. Невдовзі її не стало.

Гнат Венедиктович, передчуваючи й свій близький кінець, усвідомлював, що сину потрібні опора й підтримка. І він взяв у дружини колегу по спільній роботі Олену Петрівну Киреєву. У 1910 році у них з’явилася спільна донька. А через три місяці після її народження батько помер.

Олександру на той час виповнилося 13 літ. У Петербурзі, де тоді жила сім’я, утримувати двох дітей Олені Петрівні було сутужно, і хлопця забрала до себе у Полтаву бабуся Катерина Кирилівна.

Як це нерідко буває у таких випадках, Сашко швидко дорослішав, а ще мав на диво великий потяг до знань. З юних літ його полонила мрія про космічні подорожі. А щоб з’ясувати, яким чином їх можна здійснити, він не обмежується гімназійними освітніми програмами, а самотужки штурмує вищу математику, глибини фізики, механіки, астрономії, хімії… І вечори просиджує над кресленнями майбутніх зоряних маршрутів.

У 1916-му Олександр Шаргей вступив на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту. Але навчання перервала Перша світова війна. Його мобілізовують, а далі, якщо пунктирно, шлях його пролягає так: школа прапорщиків – турецький фронт – демобілізація, викликана революцією, – насильна мобілізація в білу армію – втеча з неї – повернення до Полтави – переїзд до Києва, куди вже з Петрограда прибула його мачуха. Проте, на цьому зловісні перипетії Шаргея не завершуються. 31 серпня 1919 року до Києва вриваються денікінці, які теж оголошують поголовну мобілізацію. І знову – втеча, переховування, очікування…

Більшовики, як ми знаємо, теж не милували військових старої армії, а білогвардійців й поготів. Хай не з власної волі, але ж Олександр був і тим, і другим. Отож, на сімейній раді стали міркувати, як жити далі, як убезпечити Олександра. І ось тоді було вирішено змінити його ім’я. Олександр довго не приставав на цю ідею, але Олена Петрівна таки вмовила його це зробити. Вона й дістала нові документи на ім’я Юрія Кондратюка. Їх попередній власник, київський студент, помер від туберкульозу. А завдяки певним маніпуляціям вийшло так, що це приставився Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк продовжував жити.

На порозі слави. Радість і біль

Перевтілившись, Шаргей-Кондратюк тихо і спокійно працював на цукрозаводі у Малій Висці на Кіровоградщині, але юнацької мрії не полишав. Він закінчив роботу над третім варіантом головної праці свого життя «Про міжпланетні подорожі». Певна річ, йому хотілося почути її оцінку від авторитетних спеціалістів, і він надіслав її у Головнауку. Яка ж була радість, коли у травні 1926 року одержав схвальний відгук. 7 жовтня 1926 року газета «Вечерняя Москва» писала: «До Головнауки надійшла праця молодого вченого т. Кондратюка ”Про міжпланетні подорожі“… Ознайомившись з нею, Головнаука визнала, що вона містить досить оригінальні пропозиції, які є результатом ґрунтовного вивчення автором питання».

Цей вердикт давав Юрію Кондратюку можливість перейти в Групу вивчення реактивного руху, якою керував Сергій Корольов. Він зустрівся особисто з Сергієм Павловичем, був запрошений до складу його групи, але щось спонукало його відмовитися від цієї пропозиції. Як гадає дослідник О. Ємченко, «мабуть, тому, що жив під чужим прізвищем. Адже тих, хто влаштовувався в ГВРР, перевіряли до десятого коліна».

Чи був Кондратюк учнем Ціолковського?

Коли ім’я Юрія Кондратюка засяяло на небосхилі теоретичної космонавтики, німецький винахідник Роберт Ладеман писав основоположнику сучасної космонавтики Костянтину Ціолковському (18571935): «Я переконаний, що Кондратюк знав Ваші книги, перш ніж створити свою». На це калузький вчений відповів: «Певен, що Кондратюк працював, не знаючи всіх моїх праць. Це дуже енергійна молода людина».

А ось витяг з рецензії Головнауки: «Абсолютно оригінальна мова автора і незвичні висловлювання та позначення дають підставу думати, що автор є самоуком, який опанував удома основи математики, механіки, фізики, хімії… Ю. Кондратюк – великий талант (типу К. Ціолковського), закинутий у глухий куток і позбавлений можливості виявити себе належним чином».

А ось відповідь на питання, поставлене у підзаголовку, самого Кондратюка, який стверджував, що йому так і не вдалося ознайомитися із досягненням іноземних вчених у цій галузі, не вдалося навіть роздобути основних праць Ціолковського. Але незважаючи на це, він, як і Ціолковський, наближав людство до освоєння космосу.

Фатальний 1941-й. Правда і вигадки

У 1941-му Юрій Кондратюк потрапив до складу дивізії, яка протидіяла фашистам на Калузькому напрямку. Третього жовтня під час запеклого бою обірвався телефонний зв’язок. Кондратюк зголосився поновити його. Під шаленим вогнем противника він вирушив на пошуки місця обриву і не повернувся.

Похований у місті Кірове Калузької області у братській могилі. На пам’ятнику серед інших прізвищ викарбовано й прізвище Юрія Васильовича Кондратюка – рядового рідної землі і маршала зоряного неба.

Але й після смерті знайшлися ті, хто перекручував, домислював і намагався очорнити пам’ять творця і дослідника ракетної техніки. Зокрема, поширювалася чутка, що він, мовляв, потрапив у полон і допоміг німцям створити ракету «Фау». А після війни був засланий на Колиму, де й помер у 1952 році…

Однак справжня пам’ять живе в справах нового покоління космічних дослідників. Його ім’я носить Музей авіації та космонавтики у Полтаві, один із кратерів на зворотному боці Місяця та астероїд 3084…

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

Залиште свій коментар